+Колі
🍌 завжди здавалося, що він не такий, як інші. Він порівнював себе з однокласниками, колегами, навіть з людьми на вулиці. Але справа була не лише в зовнішності чи успіхах. Його турбували зовсім абсурдні речі.
Одного разу він зрозумів, що можна перевірити свою «нормальність» через запитання до незнайомців. І почав заходити у голосові чати, де безпечно, бо ніхто не бачив його обличчя.
— Привіт, а скільки в тебе зріст? — запитував Коля
🍌 в чергового співрозмовника, хоча сам навіть не помічав, що його питали про щось інше.
— Емм, 175 см, — відповідав здивований голос, а Коля
🍌 вже відчував невдоволення: він був на дванадцять сантиметрів нижчий 💔
Коля ставив ще більш дивні запитання: «А наскільки велика морквина 🥕в твоєму холодильнику?», «А чи лизав
👅 ти коли-небудь апельсин?». Люди спершу сміялися, потім дратувалися, а зрештою просто почали ігнорувати його або виганяти з чатів.
Та й сам Коля
🍌 відчував, що його життя обертається навколо абсурдних порівнянь, але не міг зупинитися. Він постійно шукав нових співрозмовників, щоби ще раз переконатися, що в нього щось «не так».
Але з часом Колі ставало дедалі важче. Люди уникали його, він втрачав друзів, а робота не приносила радості. Його постійні порівняння за абсурдними критеріями не давали спокою. Вони перетворилися на нав’язливу ідею, яка забирала весь час і сили.
Одного разу Коля
🍌 усвідомив, що його життя перетворилося на суцільне змагання за місце, яке насправді не існує. Він був самотній і розгублений. Це стало поворотним моментом.
Коля
🍌 звернувся до психолога, якого йому порадили на форумі. Разом вони почали розбиратися, звідки беруться ці нав’язливі порівняння. Виявилося, що Коля
🍌, замість того щоб шукати себе, намагався довести, що він «достатньо хороший», порівнюючи себе з іншими за будь-якими, навіть безглуздими параметрами.
Пройшов час. Коля
🍌 навчався цінувати себе за вла��ні досягнення та риси, а не через порівняння. Він почав ставити собі питання: «Що я можу зробити краще?», а не «Чи кращий я за когось?».
У підсумку Коля
🍌 змінив своє життя. Він перестав шукати підтвердження своєї «нормальності» в інших людях. Його більше не турбувало, який зріст у когось чи яка морквина лежить у чужому холодильнику. Він зрозумів, що справжнє щастя приходить тоді, коли приймаєш себе таким, яким ти є.
Мораль цієї історії: порівняння себе з іншими за абсурдними критеріями не принесе задоволення чи щастя. Важливо навчитися цінувати свою унікальність і працювати над собою, а не над тим, щоб бути кращим за інших.
+